?

Log in

No account? Create an account

Предыдущий пост | Следующий пост

Пишу це не по свіжих враженнях, тож, звісно, про щось важливе забуду обов’язково. Але. Наразі, коли пройшов час і враження «відлежалися», можу спитати себе – що я отримала, прочитавши цей роман? Що мені або в мені від нього залишилося?
І відповісти – нічого.
Нічого – майже.
Бо, по-перше, кожна прочитана книга щось та й залишає, якісь враження, осад, післясмак.
По-друге, я частково заповнила прогалину у своїх знаннях (а як це й було основною метою читання, то, певно, читано не дарма).

Про що твір?
На це сам автор майже однозначно відповідає останнім реченням роману: «Тоді, в тиші лампи над столом, писав свою повість про людей». Так, твір насамперед про людей – не гарних і не поганих цілком, людей різних, написаних такими, як вони є.
Мені доводилося чути, що цей роман про те, які чисті й духовні люди на селі, і які нікчемні та сірі в місті. Тобто, головна думка: «Гарне село і погане місто». Але цього я тут не знайшла. Навіть навпаки.
Місто в творі Підмогильного – це перевірка на людяність, яку головний герой не проходить. Впевнений в тому, що він – найособливіший та найкращий, не признаючи за оточуючими права називатися особистостями, до інших він ставиться виключно споживацьки. Дуже показовим в цьому сенсі є ставлення до Надійки, дівчини з його рідного села, в яку він нібито закохався – вона лише чергова щабля на шляху самопідвищення головного героя, чергова, як кажуть зараз, «галочка у резюме»: мовляв, і це я взяв, і це мені під силу.
Тобто немає Міста-монстра, що поглинає та перетравлює людські души.
І «прекрасне село» в романі існує лише у ліричних спогадах головного героя, причому здається, що ці спогади –  не щирий сум за рідними степами та полями, а один зі способів протиставлення героєм себе, як вищої, духовнішої особистості, усім городянам.

Нащо цей твір читати?
Моя думка така, що читати його потрібно саме з точки зору письменника, а не читача. Тоді, абстрагувавшись від роздратування та огиди, які викликає образ головного героя (принаймні, в мене), можна отримати задоволення від неймовірно багатої мови, прекрасного кінематографічного змалювання всього, що відбувається, та щирості автора, який не приховує від нас жодного куточку людської, нехай і дуже непривабливої, душі.

Чому я кажу, що мені майже нічого від прочитання цього твору не лишилося?
Бо не відчуваю чогось нового в собі, своїй душі, чим завдячувала б саме «Місту» – ні нових вражень, ні емоцій. Також мені не вдалося отримати справжнє задоволення від «препарування» твору, бо ще не навчилася читати класиків з професійної точки зору. Але це – моя проблема. Бо насправді твір – то гарний взірець того, як писати треба.

І наостанок.
Не знаю, чи багато серед сучасної творчої молоді таких людей, як головний герой «Міста», Степан Радченко, але кожного разу, звертаючись думками до прочитаного, мені знов і знов хочеться спитати: а яку ж саме «повість про людей» він напише?


Календарь

Май 2018
Вс Пн Вт Ср Чт Пт Сб
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
Разработано LiveJournal.com