?

Log in

No account? Create an account

Предыдущий пост | Следующий пост

(ця стаття не нова, але, мабуть, досі актуальна)

Останнім часом мені довелося напряму приймати участь у організації та проведенні літературних конкурсів для молоді, підготовці до видання збірок конкурсних оповідань тощо. І спілкуватися з конкурсантами щодо редагування творів перед друком. Цей досвід виявився не тільки цікавим, але й дещо несподіваним.
Напевно всі, причетні до організації подібних заходів, знають, що жоден конкурс не обходиться без справжнього відкриття, трапляється, і не одного. Але... проходять церемонії нагородження, починається підготовка збірок, авторам надсилається редактура – і ось тоді відбувається найцікавіше.

Почати хочеться з такого запитання: кому більше потрібні ці видання? Редакторам, які працюють на цілковитому альтруїзмі (в свій вільний час, безоплатно, за власний кошт обдзвонюючи тих, хто не перевіряє електронну пошту), або авторам, в багатьох з яких це – перша публікація?
Якщо раніше для мене відповідь була майже очевидна, то тепер я навіть не знаю...

Стосовно питань технічних: незважаючи на те, що автори надають адресу електронної пошти для зв’язку, багато кому доведеться зателефонувати і попрохати перевірити скриньку. Тут би й порадіти – ось, попри всі розмови молодь не сидить в інтернеті! Аж ні – багатьох я знаходжу в соцмережах – там вони з’являються регулярно. Іноді навіть зізнаються, що бачили мого листа, але... чи то забули, чи пароль від скриньки загубили. Навіть якщо так – зареєструвати нову та зв’язатися з організаторами, контакти яких знайти неважко – справа десяти хвилин. Та нажаль жоден цього не зробив. Звісно, трапляється різне, всі ми люди, і розуміємо, коли в когось просто нема можливості спілкуватися інтернетом. Але коли ці ситуації виникають через неуважність та забудькуватість наших публікантів, хотілося б не витрачати власні кошти на виправлення чужих помилок.

Надсилаючи файли з редагуванням, я отримую дуже різні відповіді. Хтось приймає редактуру, якщо нема сумнівних моментів, хтось починає працювати, підбираючи нові варіанти висловів або рядків, які не сподобалися редакторам. Хтось наводить аргументи, чому якісь речі змінювати не треба. Аргументи – це нормально і правильно, але ж є різниця – які...

Дівчина 18 років пише, що вважає виправлення некоректними, бо дехто ПІБ (імені наводити не буду зі зрозумілих причин) друкував її твори і нічого не виправляв. І наголошує в листі, що цей ПІБ – людина відома і з великим досвідом.
Але ж, вибачте, хіба ви завжди знаєте, хто працює з вашими творами? Бо в редакторській команді можуть бути й люди, не менш відомі і досвідчені, аніж той ПІБ, і вони, звісно ж, дізнаються про те, хто і чому вважає їх редактуру некоректною.
І навіть запам’ятають.

Інша дівчина 22 років просить нічого не змінювати в її тексті взагалі, бо абсолютно всі виправлення викривлюють сенс того, що вона прагне донести до читача. На прохання пояснити, які саме виправлення їй не подобаються – відповідь: усі. І як додатковий аргумент наводиться те, що з текстом працював знайомий коректор і ніяких помилок не знайшов.
Але ж у первинному варіанті твору не тільки купа тавтологій, зловживання займенниками та дієсловом "бути", яке зустрічається по кілька разів на речення, але й пунктуаційні помилки, які будь-який коректор мав виправити.
І якщо автору не подобаються виправлення редактора – ніхто не заважає трохи подумати і запропонувати третій варіант, який задовольнив би й редактора, і самого автора. Аж ні! Будь-яке втручання у написаний текст сприймається болісно, відкидається, автор не готовий працювати над твором. І просить взагалі нічого не змінювати.
Звідси виходить, що твір свій він вважає цілком довершеним. Але ж кожен, хто пише, особливо твори великої форми, знає, що не менше десяти разів можна вичитати текст, і навіть дати редактору – і все одно у виданні опиниться якась прикра обдруківка, або фраза, яку ви б зараз написали краще.
До того ж – хіба книжки відомих авторів виходять без редактури?

Ще одна справа – допомога батьків. Коли це вичитка і редагування творів – це добре. Але коли ти дивишся на текст і бачиш фрази, явно написані дорослою людиною, мислення якої не співвідноситься з віком автора – 15 років... А у відповідь на обережний натяк виправити одну таку фразу отримуєш зверхній заумкуватий лист, який підтверджує тебе у думці, що дійсно розмовляєш не з підлітком, а з дорослим, мабуть, і старшим за тебе? Що робити в такому випадку? Доказів нема, а заумкувато тицяти співбесідника носом у багнюку я досі не навчилася.

На цьому тлі майже безневинно виглядає фамільярність, коли незнайомі тобі люди у листах починають звертатися на "ти" або називають співбесідника скороченим ім’ям. Можливо, моє розуміння ввічливості старомодне, та є елементарні правила.

І наостанок.
Є такі професії, представники яких знають один одного в межах міста, області, а часто – країни і більше. Заочно – так, але знають.
Письменництво наразі не можна назвати професією, та у моєму місті більшість письменників знають один про одного, і майже стовідсотково мають спільних знайомих. Інформація поширюється дуже швидко, і коли хтось, наприклад, збиратиме молодь для збірки і спитає: а що ви, друзі, думаєте про цих молодих людей? Що йому скажуть?
Скажуть, що цей, хоч і талановитий, але твори свої редагувати не дозволяє, отже до збірки його все одно можна не запрошувати – ви ж не друкуватимете його з усіма тавтологіями та іншими "негараздами"? Ось за цим вам доведеться бігати і просити, цей – взагалі хамуватий, а воно вам треба? Бо працюєте безкоштовно, так хоча б не псувати настрій неввічливістю і зверхнім ставленням до себе тих, хто мав би сказати "дякую".
Що можна додати ще?
Лише одне.
Не плюйте в криницю.

http://ualit.org/?p=4706


Комментарии

( 1 комментарий — Оставить комментарий )
arsanna89
22 сент, 2013 22:11 (UTC)
Може потрібно до правил конкурсу додавати пункт про спілкування з суддями та редакцією?
Щось накшталт:
- Редакція має право не надавати текст до друку, у випадку не дотримання автором норм спілкування з редакцією.
А саме:
1.-.-.-.-.-.-.-
2.-.-.-.-.-.-.-
3.-.-.-.-.-.-.-
Може тоді почнуть себе добре поводити?
Щодо мене - завжди чекаю листа, і декілька разів на день перевіряю пошту. І не має різниці, що то за лист (окрім спаму). Така от в мене звичка з тих пір, як на музу вперше подалася з прозою і в організацію прийшла.


Edited at 2013-09-25 00:44 (UTC)
( 1 комментарий — Оставить комментарий )

Календарь

Май 2018
Вс Пн Вт Ср Чт Пт Сб
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

На странице

Разработано LiveJournal.com