?

Log in

No account? Create an account

Предыдущий пост | Следующий пост

Уривок зі статті Віталія Кривоноса «Час відьом» (2011)

Із творчістю цьогорічної переможниці «Молодої музи» у старшій групі прози Ольги Кремльової (творче псевдо – Ольга Кай) я знайомий десь із 2006 року. На літературному конкурсі «Сучасна Нереалістична Проза», що проходив на російському інтернет-ресурсі www.samlib.ru , трапилося її оповідання «Лебединая песня». І перше враження – гарний переклад невідомого твору Бредбері. Потужна екологічна ідея, яскравий «постапокаліптичний» «відеоряд» і гостре до щему відчуття втрати – але і надія, прихована в глибині простенького дитячого малюнка…

Екологічну тематику авторка розвиває у романі «Городская ромашка» – і переносить проблему забруднення з зовнішнього, матеріального плану в психологічний, морально-етичний, світоглядний, виходить на рівень міфічного конфлікту «чистоти» і «скверни». Кому цікаво, ось посилання на мою розгорнуту рецензію на цей чудовий твір: http://www.dniprolit.org.ua/archives/962.

Продовжено цей конфлікт у романтичній повісті «Казка про музиканта», що ввійшла до фіналу літературного конкурсу «Золотий лелека». Інша справа, що там увага акцентується насамперед на соціальному аспекті. Чи має право держава контролювати творчих людей? Може здатися, що це питання давно вже не на часі, бо ж тоталітарні часи давно минули, скасовано цензуру, «що хочеш, те й пиши, кого куди хочеш, туди і посилай», свобода творчості і все таке. Та справа не у політичних переслідуваннях: у змальованому авторкою світі за ґрати можуть кинути, звинувативши у «заборонених чарах», будь-якого митця, чиї твори не вписуються в усталений естетичний канон. Твори, що надихають, розраджують, обнадіюють, відтворюють потаємну красу всесвіту – о, такі твори не потрібні владі, бо роблять людей небайдужими, відтак непідконтрольними. Це вам не Йолка і не Яйца Судьби: влада не боїться умца-умци і недолугих жартиків на фізіологічну тематику. Натомість справжні митці, чия творчість і справді подібна до чарів, бо чарує, – стають символами опору, не як мученики, а як пророки. Можна зауважити, що розвинуте суспільство не потребує пророків і вождів – але покажіть мені настільки розвинуте суспільство! І вже тим паче не в наших палестинах. Отже, «Казка про музиканта» – це свого роду антиутопія, прогноз, а не погляд у нещодавнє минуле.

Але найбільше мене вразив роман Ольги Кай «Саомі». Ні, не про Фінляндію :). Про конфлікт влади і особистості, про кризу мультикультурної імперії, про пошуки свого призначення, взаємні обов’язки учня й наставника, випробування і кохання, зраду і вірність, звитягу і підступність, про відповідальність за свої вчинки... Важко визначитися з жанровою приналежністю твору: тут і романтична казка, і пригодницька фентезі, і метаісторичний роман, і, звичайно ж, любовна історія. Живі та дуже неоднозначні герої, як головні, так і другорядні, тож ділити їх на позитивних і негативних можна лише умовно. Так, головна героїня Інга починає із підлості, проте не має іншого виходу: під загрозою життя її близьких. А головний герой Ярат, саомі-перевертень, ледь не втратив душу в імперському підземеллі, – йому вкрай важко знайти хоч якийсь сенс життя, він доволі молодий, але вже нічого не бажає, і має якось дати з цим ради. Це мені, до речі, нагадало «Вовкодава» М.Семенової: міфологема покаліченого супергероя, якому треба наново вчитися жити. Але і світ навколо міняється: рухнула імперія, але не звички і принципи, не стереотипи і не глибинна сутність. Вчорашні герої сьогодні стають покидьками суспільства, міняються лише люди і назви посад. Герої, що пройшли крізь вогонь і воду, мають подолати найважче – «мідні труби», довести, що вони справжні, на відміну від любителів загрібати жар чужими руками...

А наскільки це актуально для наших часів – гадаю, цілком очевидно.

Читати повністю: http://www.dniprolit.org.ua/archives/2043

Календарь

Декабрь 2017
Вс Пн Вт Ср Чт Пт Сб
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Разработано LiveJournal.com